Из современной японской поэзии (укр)


Накано Сігехару. Хвилі


Немає жодної душі.

Ані людської, ані собачої — лише у берег хвилі б’ються.

Невпинні, білопінні, в берег б’ються.

Безмовні, котяться і в берег б’ються.

І знову котяться, і знов, безмовні, в берег б’ються.

Ані людини, ані собаки —

Самий лиш вітер свище там, де хвилі б’ються.

Підносить бризки, морем пахне вітер,

І хвилі з ранку в берег б’ються,

А вечір настає — так само б’ються,

Напоєні морською сіллю, б’ються,

А берег тягнеться без краю і кінця.

Відсіль на північ тягнеться без краю,

На південь також тягнеться без краю.

На півночі — моя країна,

На півдні — теж моя країна,

І тем є берег, і об нього хвилі б’ються,

Аж звідси — і дотіль, невпинні, б’ються,

Безмовні — котяться, і в берег б’ються,

І зранку б’ються,

Здійнявши вперті голови, щосили б’ються —

Отак, до вечора, і б’ються,

І ні людини,

Ані собаки…


Такі Сігеру. Пісня катованих


Що грубіше — ваші долоні, чи наші обличчя?

Що міцніше — олівці ваші чи нашіх пальців суглоби?

Що хрусне раніше — пазурі ваші чи наші горлянки?

Що трісне першим — ваш бамбук чи м’язи в нас на руках?

Що твердіше — ваші підбиті залізом підбори чи наші сідниці?

Слухайте-но сюди.

Ми, не міняючись у обличчі —

Вам, що потороху вилазять із шкури;

Ми, неухильно зберігаючи мовчання —

Вам, неухильно роздираючим пащеки,

Роз’яснимо — слухайте-но:

Душити — та відливати водою,

Гамселити кулаками — та відливати водою,

Копати ногами — та відливати водою —

То є вашим фахом,

Вам зарплатню підвищують,

Коли ви вбиваєте, не залишаючи ран.

Слухайте-но сюди.

Слухайте:

Олівцям,

Шкіряним ремням,

Бамбуковим мечам,

Пазурам,

Ляпасам

Та підборам кованим,

Падаючи без тями і не розкриваючи рота,

Приходячи до тями і так само без жодного крику,

Відповдаємо:

Ми є робочими,

Ми є машиною,

Ми є крицею,

Ми є безсмертям.