Из японской поэзии «серебряного века» (укр)

Главные вкладки

японский

Накахара Тюя
Пляж у місячну ніч


Місячної ночі самотній гудзик

Лежить, як упав, на межі прибою.

 

Піднявши його, я зовсім не думав,

Що може мені він стати у пригоді,

Але я просто не зміг його полишить,

Поклав до рукава і пішов собі далі.

 

Місячної ночі самотній гудзик

Лежить, як упав, на межі прибою.

Піднявши його, я зовсім не думав,

Що може мені він стати у пригоді,

Але не зміг ним пожбурити у місяць,

Не зміг його віддати й бурхливим хвилям —

Поклав до рукава і пішов собі далі.

 

Гудзик, піднятий на місячнім пляжі,

Стискаю пальцями, стискаю серцем.

Гудзик, піднятий на місячнім пляжі —

Чому його полишили, чому забули?


Накахара Тюя
Бабка


В осінній чистій синяві небес

Червона бабка навпростець летить,

А я тим часом стою серед лугу,

Облитий сяйвом західного сонця.

 

Крізь теє сяйво маревом пливе.

Далекий дим фабричної труби

Зітхнувши глибоко, я присідаю,

І затискаю в пальцях камінця.

 

В теплі долоні камінець втрачає

Первинну прохолоду — і тоді

Я розтискаю пальці, і зриваю

Облиту сяйвом заходу травинку.

 

Травинка, що знеслася над землею

Потроху в'яне, сяйво дня згасає.

Крізь теє сяйво маревом пливе.

Далекий дим фабричної труби.


Хагівара Сакутаро. Зі збірки «Крижаний острів»


Родина


Сидячи всередині старого будинку,

Одне до одного говоримо мовчки.

Немов вороги запеклі.

Немов кредитори чортові.

«Дивись-но! Я — твоя дружина,

Нерозлучна з тобою аж до смерті…»

Мстиве полум'я злих оченяток

Ненавистю пече-пронизує наскрізь.

Сидячи всередині старого будинку,

Одне одного здихатись мріємо разом.


Розлука


Парова колісниця біля перону томиться

Паровий казан вже ситий камінним вугіллям.

Далекий семафор підморгне — і залізним шляхом

Парова колісниця через кордон помчиться.

Її сила вогненна, двигуна невгамовна спрага,

Сильніша за всі зв'язки людської любові —

Вони не витримують її лихого пориву.

На залізничній станції люди, проводжаючи близьких,

Тамують тоскний, глибинний зубовний скрегіт,

Роз'ятрюють рвані рани розлуки-розпуки.

Парова колісниця біля перону томиться,

Вихаркує страх вологим гарячим паром,

Викрикує-виє свистком, протяжно і тоскно -

І крик такий само, як птах, з грудей моїх рветься.


Хаґівара Сакутаро. Зі збірки «Виючи на місяць»


Бамбук та оця печаль


Хворе обличчя земної поверхні

 

На земній поверхні немов проступає

Самотнє обличчя хворої людини

 

На мулявій імлі земної поверхні

Де-поде прокльовуються стеблі травички,

Немовби десь там — щуряче кубло,

Немовби у кублі борюкаються щурята,

І незліченні хвостики стирчать волохаті,

 

Під час зимового сонцестояння,

З самотньої, хворої земної поверхні

Тоненькі корінці бамбуку прокльовуються,

Прокльовуються,

І це насправді печально,

Це виглядає неначе ознака

Якоїсь глибокої, глибокої печалі.

 

На мулявій імлі земної поверхні

Самотнє хворе обличчя проступає.